Неприємна, знайома млявiсть — провiсниця всiляких прикростей — закрадалася в груди.
Бо вiн, Шептало, кiнь особливий, кiнь бiлий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку, химерам долi.
Навколо ж стiльки святково вбраного народу, стiльки коней iз сусiднiх сiл, i всi бачать сором його, бiлого коня.
Вони, люди, знають: на Шептала можна покластися.
Попереду клубком куряви котить табун, за табуном — Степан, а за кiньми i Степаном — вiн, Шептало.
I можна досхочу тiшитися уявою, що це вiн, бiлий кiнь, жене до водопою i сiрих, i вороних, i гнiдих, i перистих.