Літо проминуло якось непомітно. Ось і осінь. Дерева виграють червоними барвами, немов їх запалили, тож вони і горять. Мене так і тягне до парку, де в цей час не дуже багато людей.Зайду до парку, присяду на лавочці, не можу надивитися, наче раніше не бачив: кожне дерево палає, горобина обсипана червоними ягодами. Грона звисають, як виноград. Серед гілок лунають співи птахів. Повно зараз тут тих, хто любить поласувати червоною ягодою горобини чи погрітися під останніми теплими променями. Земля ще не протряхла після дощу. У чистоту п’янкого повітря просочується аромат листя.
Повертаюся додому пізно. Сонце сховалося за обрій. Земля враз потемніла й затихла. Парк залишився наодинці з тишею і осінню.