Ответ:Плачуть похилі верби, мовчки плачуть, немов матері, і мовчки плаче матір як верба, хоча їй інколи й здавалося, що йде весна не стежинами болю, а стежинами сну. Обернеться він, і все зміниться у світі, з лісів примчать горбоносі красені, зі старості вийдуть ці верби, і місяць накинувся їм, як дівчатам, на плечі хустки блакитного шовку, та й вона помолодшає під цвітом молодих очей, під вечірнім, закоханим вуркотінням, що має прийти до її синів.
Объяснение: