- Давай пограємося, - запропонував я веселому вітерцю, що кидав мені у лице жменьками жвавого вересневого дощика.
Дрібними горошинами сипле він, невгамовний, з неба.
- Давай, - відповів мені вітерець і скуйовдив тополю, що росте поруч з моїм ганком. Вона відвернулася від вітру і показує срібний виворіт своїх ще не відлетілих листків.
- Чи не здається вам, шановні, що цей дощ назавжди?
Але погляньте вгору: там крізь невеликий отвір в хмарах вже поспішає на землю сонячний промінь. І чудовий сонячний блиск вже заграв над клумбою з квітучими трояндами, над парковими доріжками, міськими вулицями і провулками. А день-то, виявляється, зовсім ще літній! Рано сумувати про наступні холоди.
- Ходімте до лісу, наберемо грибів, попрощаймося з горихвістками, що відлітають в далеку Палестину, а ще - з дроздами, шпаками і зозулями. Вони принесуть нам на крилах наступну весну.