Тополя в небо руки підійма
Край села стоїть одинока тополя. Товстий стовбур, вкритий порепаною корою, нагадує про її поважний вік. Довге гілля тягнеться вгору, немов тополя підіймає руки до неба. Зелене листя шумить, шелестить на вітрі, наче про щось розповідаючи. В густих гілках поселилася зграя ворон. Щодня величезною хмарою здіймаються вони в небо, застилаючи його чорним мороком. А з настанням сутінок повертаються до тополі, як до рідної домівки.
Стоїть тополя, наче одинокий вартовий на краю всесвіту. Як пам*ятка історії, як нагадування про старі славні часи гетьманів та козаків.